mahtalcar

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » mahtalcar » О Традиции и традиционалистах » Новое интервью Гуцуляка


Новое интервью Гуцуляка

Сообщений 1 страница 30 из 38

1

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком

30.08.2019 Сергій Заїковський

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах…

П: Ваші наукові інтереси – сакральна географія, езотеризм, полеміка з неоєвразійством – лежать, умовно кажучи, на грані академізму. Яким чином вам вдається поєднувати їх з роботою в університеті?

ОГ:  Сучасна епоха постмодернізму у науці зняла, особливо у гуманітарній сфері, перепони для того, щоб розмежовувати сфери на «ось це академічне, наукове», а ось це – «ні, не наука, не варте уваги». Допустимі всі гіпотези, якщо не доведено інакше. А людина – це така істота, яка не обмежується тільки раціонально-побутовою сферою існування, вона проявляє себе і в ірраціональному (вірі, інтуїції, почуттях) і виражає себе в мистецтві, психічній поведінці, релігійній діяльності, тому наука, якщо вона хоче зрозуміти людину як цілісний феномен, повинна вивчати всі прояви і сфери її буття. Головне – притримуватися при вивченні тих чи інших явищ наукових методів, навчати студентів при написанні курсових, бакалаврських та магістерських робіт застосовувати їх, керуючись як зразками для цього працями Мірчу Еліаде, Фрітьофа Шуона, Тітуса Буркхардта, Джозефа Кемпбелла, вітчизняних наукорвців – Сергія Капранова, Артема Корсуна, Костянтина Рахна, Степана Пушика… Чи при вивченні філософії сюрреалізму Сальвадора Далі, чи філософії любові католицької Контрреформації, чи танатологічних вчень країн Сходу, чи ролі міфів в японських аніме…

П: Ваша дипломна робота була написана під керівництвом Степана Пушика – відомого дослідника міфології, а пізніше – політичного діяча. Чи вплинули його ідеї на ваше становлення?

ОГ:  Зі Степаном Григоровичем Пушиком я перебував у дружніх стосунках до самої його смерті, він справив на мене позитивний вплив і як літератор, і як науковець. Щочетвергові, протягом 1988-1990 рр., засідання літературної студії «Зав’язь» в редакції університетської багатотиражки можна вважати певною ініціаційною практикою. Через неї пройшло багато відомих сучасних івано-франківських літераторів, т.зв. «дев’ятдесятників». Там шліфувався не тільки стиль письма, але й стиль самого співіснування з такими ж як і ти шукачами (чи то засобів вираження, чи то істини-віри-справедливості). Можна було б навіть назвати Степана Григоровича «гуру» для нашого покоління, але, звісно, з певною долею скептицизму до нього самого, а не того благоговіння, як це прийнято стосовно такої особистості у культурах Сходу… А він не відштовхував від себе нікого, завжди вмів порадити. Історії з його життя та його оточення, які він полюбляв розповідати, відігравали роль таких собі повчальних «упанішад» для слухачів…

П: Що можете згадати про епоху, котру неможливо оминути – досвід радикальної політики в УНА-УНСО? Як ви прийшли до цієї організації та чи мали якісь особисті контакти з іншими «новими правими» інтелектуалами в її рядах (та чи були вони взагалі)?

ОГ: Знову ж таки, тут відіграли особисті контакти. Через наших місцевих націоналістів я познайомився з головним редактором органу УНА-УНСО «Голос нації» Андрієм Шкілем, який тоді перебував у Івано-Франківську, запропонував йому рукописи своїх статей про революційний націоналізм, досвід націоналістичних рухів в Латинській Америці. Вони були опубліковані і десь протягом кількох років дуже часто мої статті виходили на шпальтах цього видання. Паралельно хлопці з місцевого УНСО запрошували читати їм лекції на теоретичній частині вишколу – з проблем націоналізму, політики, філософії. Про них схвально відгукнувся Анатолій Лупиніс, коли відвідав один з наших вишколів, потім він передав мені цікаві матеріали для подальшої роботи. З Дмитром Корчинським познайомився вже в Києві, Василь Білоус, Іван Галюк і Валерій Бобрович, які в різний час очолювали місцеве УНА-УНСО, є доволі інтелектуальними особистостями (у порівнянні з ватажками інших місцевих націоналістичних організацій), із Сергієм Чаплигіним досі приятелюю, ведемо спільний проект «Мезоєвразія».

П: Тож ви знали особисто Анатолія Лупиноса? Подейкують, що це була дуже харизматична та оригінальна людина. Можете згадати щось цікаве про це знайомство?

ОГ: Так, він вже на той час був людиною-легендою, як і Василь Рубан, один із засновників арійської віри українського обряду, з яким мені теж довелося товаришувати. Вони  вражали своєю відданістю українській справі, інтелігентністю, вмінням вислухати і говорити з людьми різних прошарків суспільства, без зверхнього снобізму чи презирства. Зустрічей було не багато, в основному коли він приїжджав у Івано-Франківськ.

П: Нещодавно в мережі з’явився той самий номер часопису «Націоналіст», де було опубліковано уривки з першого українського перекладу Юліуса Еволи. Мене особисто цей факт надзвичайно здивував. Ви не знаєте, за чиєю ініціативою вони були перекладені та включені до журналу?

ОГ: На жаль, тоді я був просто читач. І той факт, що вони були опубліковані саме українською, дуже тішив. Ми з хлопцями з УНА-УНСО на вишколі штудіювали майже кожне речення з цієї публікації. Звісно, дивного в цьому не було нічого – ми мріяли про новітню «Українську імперію».

П: Чому вийшли зі складу УНСО та чим вмотивоване рішення не приймати більше участі в «практичній політиці»?

ОГ: В певний час УНА-УНСО просто розпалася – і займати чиюсь позицію, яка б призвела до розриву з товаришами з іншої позиції, – був не варіант. Офіційно ж я припинив своє членство в УНА-УНСО тоді ж, як це зробив і Дмитро Корчинський. На той час для мене вже буденна політична робота стала не актуальною, більше місце стала займати наука і вивчення такого суспільного явища як неоязичництво, рідновірство, про що і написав дисертацію.

П: Ваш творчий шлях нерозривно пов’язаний з письменником Володимиром Єшкілєвим, журналом «Плерома» і, відтак, з настільки визначним для культурного життя сучасної України «станіславським феноменом». Чи маєте якісь цікаві спогади про ті часи та зародження нового витку української культури?

ОГ: «Станіславський феномен» народився щонайперше саме як мистецьке явища, його представниками були художники (Анатолій Звіжинський, Ростислав Котерлін, Ігор Панчишин, Ярослав Яновський, Мирослав Яремак), а вже потім додалися сюди їх приятелі-письменники (Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько). Історія «Станіславського феномену» доволі відома, були й рутинні, але й захоплюючі, моменти, як от написання статей та редагування спецвипуску журналу «Плерома» «Повернення деміургів»…

П: В одному з інтерв’ю ви говорили, що на видання «Плероми» розкрутили сумнозвісний фонд Сороса…

ОГ: Перше число «Плероми» було видано в 1996 році на грант Міжнародного фонду «Відродження», що входить до створеної Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства.

П: Більш відомі та розкручені фігури «станіславського феномену» – Андрухович, Прохасько, Іздрик – дотримуються лівих ідей, тоді як вас з Володимиром Єшкілєвим можна назвати «новими правими дисидентами». Чому так сталося та як ситуація з політичними поглядами виглядала на початку вашого творчого спільного шляху?

ОГ: Не знаю, на чому ґрунтується твердження, що Андрухович, Прохасько, Іздрик – «ліваки». Вони нормальні українські націоналісти, європейськи орієнтовані, з усталеними традиційними цінностями. Андрухович взагалі – ідеолог радикального аристократизму, наскільки це можливо в епоху Постмодерну, Прохасько взагалі релікт «мандрованого дяка», такий собі український «Дзен-Будда». Так, Єшкілєва можна розглядати і як «нового правого», бо він реабілітує як у літературній творчості, так і білямасонських практиках упосліджені Постмодерном великі наративи.

П: А як щодо полеміки між Андруховичем та Правим сектором, що досить гучно вибухнула кілька років тому?

ОГ: На жаль, не відслідковував. Якщо маєте на увазі ідею Андруховича «відпустити Донбас», то думаю, що саме артикулювання її для суспільного обговорення потрібно було, щоб не замітати й далі сміття під шафи. Був «мозговий штурм» – багато ідей висловлювалося, вислуховувалися аргументи «за» і «проти»… Для суспільства це корисно.

П: Ваше дисертаційне дослідження присвячене неоязичництву. До яких висновків ви дійшли, розглядаючи даний феномен, та що можете сказати з приводу «неоязичницького повороту» в 90-их та 2000-их в Україні та Європі?

ОГ:  Тема моєї дисертації «Неоязичництво як світоглядне явище: історико-філософський аналіз». Основний висновок такий: колись відтиснуті на периферію культурно-релігійні практики, їх елементи, через певний період знову стають затребувані, пропонують нові виходи з кризових викликів, відповіді на які вже не можуть дати офіційні ідеології і загальноприйняті способи освоєння реальності. В культурі завжди є нереалізовіані варіанти – і вони варті того, щоб на них звернули увагу.

П: Повертаючись до більш знакових питань… Найуспішніші з точки зору організаційної практики та методичної роботи українські онлайн-видання (і не лише онлайн) та ініціативи «нової правиці» – Мезоєвразія, Східна Фаланга, Інтертрадиціонал – багато в чому є результатом вашої ініціативи. Що можете повідати про цей етап становлення, що визначив інтелектуальні вектори розвитку східноєвропейських правих в середині-другій половині нульових?

ОГ: Знову ж таки, не можу погодитися з тим, що ці ініціативи – виключно мої. На різних етапах до більш активної їх реалізації прилучалися різні особистості, деякі з них сьогодні воліли б, щоб їх не згадували… Детально описані історії Східної Фаланги, Інтертрадиціоналу, тому раджу звернутися до цих текстів. Можна одне сказати – існує «внутрішнє коло» і наявні «зовнішні кола» з метою реалізації тих чи інших напрямків (Східна Фаланга, Східний Бонапартиський Комітет, Охоронці Королівського Мовчання, Політкомісія, Мезоєвразія, Консалтингова Формація та багато інших).

П: У відкритих джерелах стверджується, що ви є активістом міжнародної організації «Thule-Seminar», очолюваної П’єром Кребсом…

ОГ: Емісар «Thule-Seminar» і особистий учень П’єра Кребса болгарський традиціоналіст Антон Рачев отримав місію з роботи серед східноєвропейських нових правих. Очолювана ним і Іваном Мітєвим «Dulo-Gesselschaft» ініціювала створення ряду національних структур, серед яких була й «Thule-Sarmatia», в яку трансформувалася наша Група вивчення основ відпочаткової традиції «Мезогея». Дружні нам асоціації «Thule Italia» та «Cultural Thule. Espana» виступила для нас ініціантами, надавши право використання стилізованої емблеми.

П: Що ви вкладаєте в поняття необонапартизму та еволюційного гуманізму?

ОГ: Необонапартизм передбачає повернення в актуальність моральних цінностей революційного консерватизму. Еволюційний гуманізм відстоює той факт, що людина згідно з Промислом розвивається («еволюціонує / інволюціонує») щонайперше як моральна істота.

П: Повертаючись до творчої спадщини. Однією з найбільш перспективних з точки зору осмислення українства праць можна вважати вашу збірку «Філософія української сутності». Що про неї ви хотіли б розповісти читачу?

ОГ: Щонайперше раджу прочитати її! Ця книга – результат за 10 років спроб осмислення різних явищ української історії, культури, політики як елементів Великої Справи – творення українцями себе самих. «Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо?»

П: Остання ваша робота має назву «Анти-Дугін». Про що вона та в чому полягає ваша критика неоєвразійства?

ОГ: Щонайперше, книга демонструє разючу вторинність неоєвразійства і дугініанства, а також пропонує зовсім інші висновки з тих постулатів, якими оперує Дугін.

П: Нетривіальне питання… Що таке «консалтингова формація “Примордіал-Альянс”»?

ОГ: Як говорив раніше, це один із зовнішніх проектів нашого «внутрішнього кола». Мета його в тому, щоб допомогти шукаючому методом особистісного консалтингу – створення стратегій особистісного розвитку, вибудовування свідомості і світогляду, вдосконалення системи стосунків між людьми та людини з соціальними структурами.  По суті, реалізується заповіт Фрідріха Ніцше: «Ми будемо вчителями один одному… Будемо працювати і насолоджувати один одному життя і тільки таким чином ми зможемо створити суспільство…»

П: В одному зі старих інтерв’ю ви говорили, що «наша культурна революція ще попереду»… Чи маєте ще сподівання на правий поворот за стратегією Грамші в Україні?

ОГ: У суспільстві завжди є запит на моральні цінності, їх усталення і утримання. Поки що в культурній революції праві програють лівим. Але, думаю, стратегія «троянського коня» для проникнення у форпост лівих тут повинна мати місце… Думаю, що наш «правий Одіссей» вже його будує.

Спілкувався Сергій Заїковський

0

2

Гуцуляк тут заявляет себя постмодернистом. Который смешивает науку в университете с эзотерикой традиционалистов и новых правых. Как уже в 90-е он читал и романы про фалангистов, и "Элементы" с "Милым ангелом", и издавал журнал "Националист" со своим учителем Стефаном Пушиком.

В итоге у него получается мешанина: "Элиаде, Шуон, Буркхардт, Рахно и Пушик". Потом он вышел на УНА-УНСО и Корчинского, а через них на "кондоровцев" в Латинской Америке. Особняком стоял основатель украинского "родноверия" Лупинос. Потому и кандидатская диссертация Гуцуляка называлась "Неоязычество как мировоззреническое явление: историко-философский анализ".

Потом Гуцуляк примкнул к ивано-франковскому кружку Ешкилева - "станиславскому феномену" литераторов и художников. Они мечтали построить великую Украинскую империю. Но УНА-УНСО просто распалась, и Гуцуляк оказался без партии. На деньги фонда Сороса (!) эти бандеровцы стали издавать журнал "Плерома". Еще при Кучме!

С этих пор Гуцуляк с друзьями стал создавать кучу разных организаций: Мезоевразия, Восточный бонапартистский комитет, Восточная фаланга, Стражи королевского молчания, Политкомиссия, Консалинговая формация Примордиал-альянс. Установились связи с Туле-семинаром Кребса в Бельгии (а где Кребс, там и воронежские Тулаев и Ильинов).

Своими принципами Гуцуляк называет необонапартизм как форму КР и эволюционный гуманизм. Излишне говорить, что оба они противоречат геноновскому традиционализму! Целью своей деятельности Гуцуляк называет внедрение в стан левых по типу троянского коня и подрыв его изнутри (отсюда его "коммунистические" сайты).

0

3

Ну и нафига ты его тут повесил?Думаешь эту абракадабру она же мова она же украинский кто-нибудь прочитает?

0

4

А все. Вижу твой коммент.

0

5

Главное что я тут не понял-это какой может быть бонапартизм в Галиции где и Наполеона-то не было?В Вене он был но Галиция была глухой провинцией Вены а на России он шел через Белоруссию а не через Украину на юго-запад от Москвы ему отступить так и не дали.

0

6

А, так на самом деле Наполеон был в Галиции. Когда в 1809 г. он разбил Австрию (Россия формально была союзницей Наполеона и даже получила Тернополь, но реально не воевала тогда), то проездом Наполеон был в Галиции, и как утверждает Серебренитский, присвоил себе титул короля Галиции и Волыни.

0

7

История Швейцарии
Вот тут коммент о том почему в отличие как от Карла Двенадцатого так и от Гитлера его не было на Украине. Можно было понять почему Зеленский сформировав 29-ого августа свое правительство тут же рванул в Варшаву на 80-летие Второй Мировой Войны?Не только потому что Дуда и Качиньский-РБ но и потому что в славные времена гетмана Сагайдачного Украина была в составе королевства Сигизмунда Вазы и на Москву Сагайдачный с ним ходил вот такая вот была у него слава вассала. Можно было понять почему Ющенко в 2009-ом году когда было 300-летие Полтавской Битвы пригласил шведского короля Карла Шестнадцатого. Мол был Карл Двенадцатый-стал Карл Шестнадцатый а был Мазепа-стал Ющенко. Можно было понять почему тех кто чтит Победу 1945-ого года на Украине 2014-ого-2019-ого гг. называли колорадами. Потому что героями Украины стали Бандера и Шухевич а они воевали за Гитлера. Но вот из всех кто пытался завоевать Россию только один прошел в стороне от Украины и этот один как раз и был Наполеон Бонапарт. Так что украинский националистический бонапартизм-это абсурд. Гуцуляк и есть абсурдист.

0

8

mahtalcar написал(а):

А, так на самом деле Наполеон был в Галиции. Когда в 1809 г. он разбил Австрию (Россия формально была союзницей Наполеона и даже получила Тернополь, но реально не воевала тогда), то проездом Наполеон был в Галиции, и как утверждает Серебренитский, присвоил себе титул короля Галиции и Волыни.

Королями Галиции были Габсбурги. Их титул он получил по праву аустерлицкого победителя.https://mahtalcar.rusff.me/viewtopic.php?id=17286&p=4#p122088

0

9

А в 1809-ом году было австрийское восстание против Наполеона и он его подавлял тогда он и был проездом в Галиции. Это было через четыре года после Аустерлица.

0

10

А Россия была его формальной союзницей потому что после Йены и Ауэрштеда был Тильзитский Мир заключен. Это уже было когда и Австрия и Пруссия были разгромлены.

0

11

Ну так и я на последних выборах в Мосгордуму за коммунистку Еремину голосовал. И что с того?

0

12

Я с Олегом Борисовичем познакомился в самом конце 2004 года (после того, как он разместил на своём сайте GallArt мои тексты с моего сайта Endkampf на портале Lenin.Ru), когда на его персональном сайте стоял баннер Международного Евразийского Движения, сам Олег Борисович говорил о себе как о «последователе Дугина» и был, что немаловажно, представителем МЕД на Украине. Да и название «Мезоевразия», кстати, Дугин и посоветовал. Ну а «анти-дугинизм» Олега Борисовича, увы, не более чем — ресентимент, от которого как-то вот «ни тепло, ни холодно». Если бы «Анти-Дугин», который мы обсуждали в прошлом году, хотя бы привлёк на его сторону новых умных и творческих единомышленников, да только — увы, увы и ещё раз — увы.  :(     

Я вот одного никак понять не могу.  :dontknow: Олег Борисович рекламирует на центральном сайте украинских националистов из окружения «Азова» и «Национального Корпуса» свой откровенно левый (а где-то и «совковый»), с Марксом, Лениным и даже... Сталиным и Берией, проект «ПОЛИТКОМИССИЯ» (http://parti-etat.blogspot.com/), меня же с говном смешивал только за то, что я «совок» и «коммуняка». Ему я без какой-либо утайки рассказал, что «совратили» вступить в КПРФ, хотя я свою «партийность» рассматриваю не без «юморка», ибо сегодня «вступать-в-партию» — это самый, что ни на есть, лютый постмодернизм.  :rofl: С другой стороны, я принимал участие в «великой чистке неотроцкистов»: https://kommynist.ru/Неотроцкизм_(КПРФ) + https://kommynist.ru/Победа_русского_социализма_над_форумом_КПРФ В отличие от Украины у нас членство в Компартии никогда не было «ересью» или «непростительным грехом», ибо вся наша «Новая Правая» отнюдь не скрывает своего «национал-большевизма» — где-то «крипто», а где-то и явного. Как говорилось на одной столичной конференции в середине 1990-х годов, посвящённой постсоветскому национализму: «Без Сталина и сталинизма не было бы современного русского национализма».  :cool:

0

13

Просто оказалось что дугинскому традиционализму Гуцуляк противопоставляет галицийский бонапартизм. Вдумайся только!Не Сигизмунд Ваза и Сагайдачный не Карл Двенадцатый и Мазепа не Гитлер и Бандера а Бонапарт!Единственный из тех кто пытался завоевать Россию кто прошел мимо Украины!

0

14

И при ком в виду этого не было своего аналога Сагайдачного Мазепы или Бандеры. Но видать скоро выяснится что при нем зато был Гуцуляк. Сумевший слетать во времени уже даже не на 200 ибо 200 в 2012-ом году было а на 207 лет назад(сейчас у нас кажется 2019-ый на дворе).

0

15

220 лет Александру Сергеичу в этом году было. На Камергерском Переулке площадка "Цветочного Джема" была которую я фотографировал когда в День Города по Тверской шел. А Гуцуляк  все живет эпохой наполеоновских войн и все никак смирится не может. Как мол так получилось что мимо Галиции Наполеон прошел!Что это на него шло?Надо срочно создать актуальный и животрепещущий проект бонапартизма по-украински!

0

16

Макс, Гуцуляк никуда особо «не внедрялся».  :D Он в родном вузе занимался web-дизайном, ваял сайты и общался в Интернете с кем только можно. Ссылки он ставил и на Таню Буланову, и на РНЕ, и на японские аниме. Никакой тут особой «конспирологии» нет. Просто — «много Интернета»!  :glasses: Знаешь, сколько у меня было Интернета в день в 2004 - 2005 годах, когда я с Гуцуляком начал общаться? Всего 2 мегабайта! В день!  o.O

А вот моё интервью с Антоном Рачевым, председателем нашей ассоциации «Туле-Сарматия»: http://thule.primordial.org.ua/anton_interw.htm Рачев с Тулаевым активно общался и сотрудничал, был даже некоторое время координатором «Клуба Русофилов» в городе Русе, откуда он родом.  :cool:

0

17

Я ведь только сейчас подумал что на стороне Наполеона за независимость от России Австрии и Пруссии поляки воевали.
Это же Наполеон после Йены и Ауэрштеда создал в прусской части Польши Великое Герцогство Варшавское И это же он повел на Бородинское Сражение Легион Домбровского в случае победы российская часть Польши должна была войти в это Герцогство ну а австрийская куда?Вот тебе и судьба Галиции если бы победил Бонапарт!

0

18

Но победил Александр поэтому герцогство превратилось в Царство Польское великого князя Константина Павловича а в 1831-ом году когда после смерти Константина Варшава была присоединена к России и в связи с этим было польское восстание против Николая за кого Лафайет переживал?И вообще где все это время был украинский проект?Ответ-нигде потому что Франц-Иосиф ещё не пришел

0

19

А вот польский был.Были Робеспьер и Костюшко против Суворова Наполеон и Домбровский против Кутузова Луи-Филлип и Лафайет за польское восстание 1831-ого года.И ещё был Людовик Пятнадцатый за Лещинского.А самостыйно-нэзалэжные как под Полтавой наваляли Карлу Двенадцатому и Мазепе так до самого Франца-Иосифа больше не появлялись.

0

20

В Первую Мировую в Галиции были сечевые стрельцы после Брестского Мира УНР была ну и наконец ОУН-УПА при Гитлере.А при Наполеоне получается этого проекта просто не было.

0

21

Лев Маркович, «восточный бонапартизм» — это целиком «детище» Кирилла Серебренитского, который, возможно, хорош как профессиональный историк, культуролог и этнограф, но как «политик» — забавен, а местами и просто комичен.  ;) Сама инициатива «Восточный Бонапартистский Комитет» не так уж и дурна, особенно когда объединяет потомков наполеоновской Великой Армии, осевших в России, или когда связывается с бонапартистами и потомками Бонапарта и его соратников (скажем, с потомками Мюрата) по всему миру. Другое дело — это «общественно-политическая» позиция и презентация. Серебренитский, например, является членом Народно-Трудового Союза. Судьба сей организации, как известно, весьма незавидная и даже в постсоветской России она так и не стала востребованной. Особенно на фоне кровавых событий 1993 года. Ещё в 1993 году экс-НТС-овец Михаил Назаров говорил, что сегодня НТС — это убеждённый враг даже не «коммунизма» или «советизма», но России и самой возможности её дальнейшего существования. «Восточный бонапартизм» ныне — преимущественно «украинско-польский» (даже «белогвардейщина» его никак не спасает, да и то она, того, с очень даже явной «керенщиной»), вписывается в стратегию Интермариума-Междуморья, НАТО считает «возрождённой Великой Армией», а США «невольным союзником против путинского необольшевизма». Хотя в 1999 году никто иной, как Серебренитский был в Самаре представителем Союза «Христианское Возрождение» Владимира Осипова и выступал против натовской агрессии в Сербии. Но Осипов, даже пройдя через советские лагеря, остаётся убеждённым патриотом своего Отечества, а не безголовым «непримиренцем». Да и в самих рядах «восточных бонапартистов», как я внимание обратил, есть и «оборонцы», и «пораженцы». Даже почитатели Натальи Поклонской замечены.  ;)

0

22

А доктор Пьер Кребс, глава «Thule-Seminar», общался исключительно с Павлом Тулаевым и «Атенеем», был в Москве на конференции «Будущее Белого Мира»: http://www.ateney.ru/old/rus/belyj_mir/08-06-2006.htm + http://zavtra.ru/blogs/2006-07-0572

В 2014 году доктор Кребс и «Туле-Семинар» поддержали воссоединение Крыма и осудили украинский «Майдан» как акт натовско-американской агрессии — и против России, и против Европы.  :cool:

0

23

А вот THULE-ITALIA, о которой шла речь в интервью: http://thule-italia.com/wordpress/ + https://www.facebook.com/AssociazioneCu … ia/?ref=nf Однако это, всё-таки, арт-публицистический и издательский проект, который никак не участвует в политической жизни Италии и Европы. Что-то типа нашей «Велесовой Слободы» — собрание текстов, рецензий, арт-галерей.

Испанская организация CULTURAL THULE (https://culturalthule.blogcindario.com/), также в интервью упомянутая, явно из круга CEDADE, то есть «национал-революционеры» и «третьепутисты» с очень даже тириаровским акцентом.

0

24

Кстати действительно в 1812-ом году помимо русско-французской войны была и англоамериканская.Англия была союзником России а Америка-Франции.

0

25

В 1809 г. все-таки Александр ввел войска в Галицию против австрийцев в соответствии с Тильзитским миром. Но им дали указание по-настоящему не воевать. Поэтому потери были лишь 3 чел. убитых с нашей стороны. За это Наполеон подарил России Тернополь (возвращен Австрии по Венскому конгрессу 1815 г.).

0

26

Ну а Краков и Люблин тогда Наполеон отнял у Австрии и передал полякам (герцогству Варшавскому).

0

27

Словению и Хорватию по Шеннбруннскому миру напрямую включили в состав Французской империи. А австрийский Тироль отдали Баварии, что вызвало партизанское движение традиционалистов во главе с Хофером.

0

28

mahtalcar написал(а):

В 1809 г. все-таки Александр ввел войска в Галицию против австрийцев в соответствии с Тильзитским миром. Но им дали указание по-настоящему не воевать. Поэтому потери были лишь 3 чел. убитых с нашей стороны. За это Наполеон подарил России Тернополь (возвращен Австрии по Венскому конгрессу 1815 г.).

Наполеон ему подарил Тернополь а он вернул Австрии?По Венскому Конгрессу 1815-ого года который никогда бы не собрался если бы он не победил в 1812-ом?
Во идиот!Через сто лет будет Первая Мировая и именно австрийцы будут в этих краях репрессировать всех русофилов.Бандеровцы-потомки тех кого они оставили.

0

29

Я понимаю что это не по-монархистки императора идиотом называть но это действительно идиотизм.

0

30

Олег Борисович на форуме "Арктогеи": http://arcto.ru/FORUMS2/messages/45/150 … 1063968104 Чрезвычайно увлекательная дискуссия!  :D

0


Вы здесь » mahtalcar » О Традиции и традиционалистах » Новое интервью Гуцуляка


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно