Эсхил Малинин

Стригунков, беги в ДАИШ! Спрячься у них! Пересидишь до, как говорят твои коллеки - либерасты в РФ, "падения тирании Путина"! Как только тирания падёт, ты прекращаешь воевать за ДАИШ и "героем" возвращаешься в Россию!! Ну, а если не падёт, то тебе же здесь-то не нравилось, в ДАИШ и будешь жить!

Україна «російська» чи, краще сказати, «совєтська» домінує на сході в особливо потворних формах, упроваджених «соціалістичною» індустріалізацією та урбанізацією. За статистичними даними, Донбас випереджує всі регіони за рівнем злочинності, наркоманії, алкоголізму, за кількістю абортів, розлучень, венеричних захворювань тощо. Чим далі на захід, тим поступ совєтизації менш помітний: менше отруйних димів і промислового сміття, менше потворних споруд у стилі сталінського «репресансу», менше макабричних пам’ятників Вождеві й вулиць та площ його імені, менше, зрештою, російської мови — цього найочевиднішого і, либонь, найтривкішого наслідку й засобу совєтизації.
А проте і у Львові Україна «російська» не зникає цілком: російські книжки та газети продаються на кожному кроці за демпінговими цінами, вульгарна російська попса верещить у кожній другій кав’ярні, бізнесова еліта, як і споріднена з нею кримінальна, розмовляє здебільшого по-російськи — традиційною мовою комсомольсько-партійно-кагебістської номенклатури, з якої виводить свою генеалогію ледь не кожен «новий українець» (а втім, і «новий росіянин», і «новий узбек», і «новий молдаванин»).
Помітити в Донецьку «українську» Україну значно складніше: її представники животіють переважно по селах, постачаючи до великих міст «гастарбайтерів» — будівельників, сміттєвозів, двірників, — як це скрізь робить Третій світ для Першого. Дехто робить кар’єру, але зберегти україномовність усупереч російськомовній освіті, службі й відверто налаштованому проти неї міському оточенню непросто. Зацілілі «недобитки» (бандери й націоналюги), мов якась ранньохристиянська секта, спілкуються між собою по-українськи, але стараються назовні цього не показувати — аби не виглядати «щирими», себто божевільними, себто «озабоченными» («убогими», як сказав нещодавно один конституційно-демократичний публіцист вельми ліберальної київської газети).
— А все-таки дещо змінилося на краще, — стверджує один з активістів «Просвіти» в Донецьку. — Маємо вже кілька українських шкіл, усі класи заповнені... Тепер хочемо добитися для себе газети, книгарні...
— Влада допомагає?
— Ні... майже ні... Але принаймні не заважає.

Источник: http://www.ji-magazine.lviv.ua/dyskusij … abchuk.htm

Некоторые события в логове украинского неонацизма просто поражают. Например, директор учебного заведения запросто ставит на колени провинившихся учеников и унижает их перед всеми учащимися. Учитель физкультуры жестоко избивает женщину – директора художественного училища, а когда его оттаскивают от нее, кричит, что выбьет ей челюсть.

Львовская молодежь не отстает от старшего поколения, поэтому запросто испражняется на патрульный автомобиль полиции со стражами порядка внутри. Безнравственное воспитание маленьких галичан приводит к тому, что подросток, наслушавшись рассказов, как надо резать москалей, убивает своего взрослого собутыльника, а тело распиливает на части.

В отдаленных гуцульских хуторах происходят шокирующие события. Так, в селе Стацев Ивано-Франковской области работает единственная больница, но люди боятся туда обращаться. Хуторяне опасаются всего медицинского персонала, потому что если врачам не заплатить, они с легкостью могут убить любого пациента, а в случае неудачи отыгрываются на родственниках. Так и живут бедные «западенцы» в страхе, приговаривая, что лучше умереть сразу, чем попасть в местную больницу, которую называют «трупарней».